Згідно з даними компанії «А+С Україна», яка розробляла транспортну модель столиці, середній час поїздки у Києві – одна година. В середньому киянин проводить у дорозі дві години на день. І неважливо, він у цей час знаходиться за кермом, на пасажирському сидінні у таксі чи стоїть і тримається за поручень у тролейбусі.
«Хмарочос» знайшов сімох героїв, які розповіли, як вони використовують час у заторах з користю.
Антон, 26 років, веб-розробник
Відкриває для себе нову музику
Зазвичай я їжджу на роботу, за місто, в кіно або на вечірки на своїй машині. Думаю, не потрібно пояснювати переваги – музика, незалежність у виборі як і коли їхати. Намагаюсь не потрапляти в затори, та якщо й потрапляю, то, перш за все, рука тягнеться до телефона, звичний ритуал. Коли випадає така нагода, я шукаю нову музику. Для мене музика – щось персональне. Вона завжди мала більшу цінність, коли знаходжу сам, а не хтось рекомендує. Останній рік я слухав і шукав треки через Soundcloud. Зараз вирішив спробувати Google Play, обираю сингл, який мені сподобався колись, і шукаю за схожими композиціями. Інколи натрапляю на цікаві знахідки. І ще часто підспівую вже знайомим трекам.
Навіть будучи у заторі я розумію, що потрапив в ситуацію, яку потрібно прийняти і не нервувати. Нещодавно зробив собі окуляри й тепер, потрапивши в затор на Південному мосту, я намагаюсь бути в правому ряді, щоб роздивлятись Дніпро і береги. В такому разі я фокусуюсь не на заторі, не намагаюсь перелаштовуватись з ряду в ряд, щоб виїхати з нього на дві хвилини раніше.
Катя, 28 років, громадська діячка
Малює на вікнах та пише конспекти
Часто маршрутками я їду з Індустріального мосту на Поділ і назад. Щоразу відкриваю нове заняття. Це допомагає пересвідчитися, що я – талановита людина, Юлій Цезар, просто не на коні, а у маршрутці. Не марную час в телефоні, бо взаємодіяти з навколишнім світом цікавіше, аніж з цифровим.
Ще в Могилянці навчилася читати та писати конспекти в заторах. Тепер, в основному, читаю, і мені завжди щастить з освітленням. Частенько вирішую поточні питання через телефон, у письмовій формі, бо не дуже люблю озвучувати своє життя вголос незнайомцям навколо. Ще дуже люблю роздивлятися людей, їх емоції, манери, одяг, пофантазувати хто вони й про що думають, звідки повертаються або куди прямують. Інколи це занотовую і пишу історії.
Одного разу я була свідком чудової історії: їхала жінка похилого віку, а перед нею сів чоловік. Так виходило, що він був дуже близько до водія і розмовляв по телефону. Жінка сиділа-сиділа, терпіла-терпіла, а потім каже йому: ви ж заважаєте водію, припиніть розмовляти. Зазвичай, після таких слів починається конфлікт та чоловік спокійно попросив зачекати співрозмовника, вислухав жінку й звернувся до водія з питанням чи не заважає розмовою. Водій сказав, що не заважає. Чоловік переказав ці слова жінці, дуже чемно, а потім за хвилину завершив розмову. Жінка звернулася до нього ще раз, якимись безпредметними словами, вони розговорилися, і коли я вже мусила виходити – трималися за руки, майже пошепки обговорюючи якусь важливу тему, сміялися й були дуже щасливими від такої зустрічі, початок якої обіцяв зовсім інше завершення.
Коли мені набридають книжки й люди , я беруся малювати усі вікна у межах досяжності моїх рук, часто маршрутка отримує концептуально новий дизайн якісно й надовго (особливо взимку).
Інколи просто намагаюся втриматися на ногах або сплю, та це вже зовсім інша історія…
Інга, 24 роки, графічна дизайнерка
Вигадує історії про людей і пакунки
Я їжджу різним транспортом, частіше у межах центру, але іноді на проспект Науки, Мінську, Деміївську та за місто. Коли дуже щільний графік на роботі та між справами немає часу на особисті речі, то встигаю запостити фото в Instagram та поспілкуватись з друзями, розпланувати вихідні. Але втикати у телефон не люблю, тому частіше розважаю себе грою «Хто ця людина?» – просто розглядаю когось та фантазую, чим займається та куди їде.
Також буває гра «Вгадай, що в чорному ящику?». Коли хто-небудь їде з незрозумілим пакунком і я вигадую, що там може бути. Граю у це ще з дитинства. Це ще й як допомагає скоротати час! Особливо, коли ти їдеш з друзями. Твоя фантазія накладається на іншу й ви вже створюєте свій особистий світ у маленькому просторі тісної маршрутки. У телефон повтикати я і так встигну, а ця моя маленька гра розвиває фантазію, зближує з людьми та допомагає мені більш креативно мислити у роботі.
Настя, 22 роки, юристка
Навчилась спати та готуватись до семінарів
Частіше я пересуваюся по місту: з дому на роботу, з роботи – по справах, на зустрічі. Усі мої потреби в пересуванні містом повністю задовольняє метро. Викликаю таксі для робочих поїздок, коли обмаль часу або не працює метро.
Коли я навчалась в університеті й жила в гуртожитку на Троєщині, то історія з громадським транспортом була зовсім іншою: маршрутки/автобуси/трамваї/міська електричка стали частиною мого життя, і затори, звісно, теж. Зазвичай дорога до/від метро забирала в мене 30 хвилин. З заторами – до двох годин.
Цей час був моїм ресурсом, наприклад в годину пік зранку я знала, що можу спочатку 20 хвилин поспати, а потім підготуватись до семінару. Пам’ятаю, як мої знайомі навіть письмові роботи дописували в маршрутках з ноутбуками. Власне, так я звикла брати з собою в дорогу книжки чи документи, з яким треба ознайомитись.
Я не можу безперервно сидіти в телефоні, поки довго їду в транспорті, експертні думки в ФБ швидко закінчуються, а очі втомлюються. Понад це, мені дуже незручно читати з електронних носіїв, це нудно. А от книжечка, в якій ти фізично перегортаєш сторінки та можеш покласти між ними закладочку – те, що треба.
Сергій, 34 роки, програміст
Медитує в маршрутці
Я живу на околиці Києва, на Борщагівці, а все що мене цікавить, зазвичай, оминає Борщагівку, і доводиться багато їздити в центр.
Зазвичай я користуюсь громадським транспортом. На Борщагівку не ходить метро. І у мене є два нормальні варіанти — швидкісний трамвай та маршрутка. Перевагу віддаю маршруткам, в них ширше «покриття» і зупинки розташовані в зручних для мене місцях, хоча можна і в заторі застрягти, і мені такі ситуації навіть подобаються.
Я часто їжджу в години пік, тому сиджу та медитую, наскільки це вдається. Перед цим телефоную, щоб попередити про запізнення. Потім заплющую очі, вкладаю долоні на коліна і фокусую увагу на диханні та відчуттях у тілі. Потроху бентежливі думки вщухають і приходить таке приємне розслаблення, інколи здається, що я майже засинаю, але ні.
Відкрив я це для себе років п’ять тому. Стояв в заторі, читав книжку про медитації та всякі «тут-і-зараз» штуки та вирішив спробувати. Спочатку не виходило, бо сердився, що думки не те що не йдуть, а тільки збільшуються, але вже прокинувся спортивний інтерес, до того ж можна було просто заснути в процесі та трохи поспати, що теж добре. Але якось вийшло, коли вже і не очікував. Я тоді навіть і не збагнув, просто почувався дуже добре і все.
До цього я багато читав на роботі, в транспорті, дивився відео — багато інформації, яку я просто не перетравлював. А тепер я став по справжньому відпочивати, і розумом і тілом. Тепер можу зловити цей стан на прогулянці або на концерті. Став краще себе розуміти. Тепер затор — це додаткова годинка на себе.
Олена, 37 років, засновниця власного бренду
Слухає non-fiction аудіокниги
Зазвичай я їжджу з дому на Куренівку та на Поділ. Я воджу машину дванадцять років і обожнюю бути за кермом. Може частково тому, що на всіх місцях в транспорті, крім водійського сидіння, мене страшенно заколисує. У заторах важливо вміти абстрагуватися – від байдикування у мене починає боліти голова і трапляються напади паніки. Тому для успішної експедиції в місто мені важливо мати: зарядку для телефону, воду, ручку і на чому писати (якщо зламається телефон, перегорить зарядка, порветься шнур).
Що я роблю? Слухаю аудіокниги. Рекомендую лекції з російської літератури Набокова. Ви не втратите нитку розповіді, навіть якщо трохи відволічетеся, тому що мова йде про класичні твори, про які ви й так все знаєте (або вам так здається). І ще рекомендую книжку Sapiens. Історія людства від конкуренції людиноподібних мавп до роботів і безсмертя. Автор багато разів повторює одне і те ж, так що знову ж, ваша увага може перемикатися без втрати інформації.
Поліна, 20 років, перекладачка
Читає The Guardian та вишиває
Зазвичай я їжджу з дому в університет на метро або на автобусі. Трапляється таке, що я застрягаю в заторі на годину, і на допомогу мені приходить читання. Протягом дня я можу не мати вільної хвилинки, щоб почитати новини, або якусь цікаву статтю, і затори в певному сенсі допомагають мені в цьому. Частіше за все я відкриваю додаток The Guardian і треную переклад британської англійської. Раніше я вишивала в заторі, але це можливо тільки, якщо ти застряг в таксі або у власній машині. Там ти хоча б сидиш.
Звісно це допомагає скоротати час, не люблю витрачати його на очікування, намагаюсь використати кожну вільну секунду на самоосвіту. Для мене це і є «залипати в телефоні», просто я знайшла свій власний спосіб робити це з користю.
