Кабінет Міністрів України ще у вересні 2010 року затвердив результати конкурсу, за підсумками якого російське ВАТ «ТВЕЛ» було визнано переможцем тендера з відбору технологій будівництва заводу з фабрикації ядерного палива. Українській ДК «Ядерне паливо» належить 50%+1 акція, 50% акцій — російській паливній компанії «ТВЕЛ». У 2015 році завод повинен розпочати виробництво ТВЕЛів і тепловиділяючих збірок (ТВЗ), а також цирконієвих комплектуючих і комплектуючих з нержавіючої сталі, у 2020 році — виготовлення паливних порошків і таблеток. Загальна вартість будівництва заводу становитиме близько $450 мільйонів.
Уран без політики
Зважаючи на те, що Україна має природний уран, але не має можливості його збагачувати, відповідно до вимог МАГАТЕ, країна стала засновником «Міжнародного центру із збагачення урану» (МЦЗУ) в Росії. Його створено ще в 2007 році на базі Ангарського електролізного хімкомбінату держкорпорацією «Росатом». Статутний капітал центру — 26 мільйонів рублів. Українська сторона в особі ДК «Ядерне паливо» підписала угоду про входження в МЦЗУ торік. Членство в цій організації обійшлося в 80 тисяч доларів. Загалом проект створений для забезпечення диверсифікації поставок палива, основним постачальником якого для українських АЕС є «ТВЕЛ». Україна як акціонер центру (володіє 10% цінних паперів) купує збагачений уран за більш вигідними цінами, проте обсяг поставок визначається квотою, встановленою для акціонера.
Нині квота на збагачення уранового концентрату на потужностях міжнародного центру в Росії становить 80 тонн на рік, чого достатньо для забезпечення річної роботи 1—1,5 енергоблока АЕС. Проте наша держава може збільшити ці обсяги за рахунок відступлення іншими країнами — членами центру. Йдеться про квоти Казахстану та Вірменії, які, як і Україна, мають 10 % акцій в центрі. Однак таке відступлення можливе лише після того, як квоти цих країн почнуть діяти і будуть підписані угоди про постачання урану для збагачення.
Комерційний директор МЦЗУ Гліб Єфремов під час зустрічі з українськими журналістами в Ангарську (Іркутська обл.) зазначив, що нині ведеться обговорення можливого збільшення обсягів збагачення з власником українських акцій — держконцерном «Ядерне паливо». «Ми зустрічалися з керівництвом українського акціонера. Це питання порушувалося в ході зустрічі», — констатував він, додавши, що можливе також і збільшення частки держави за рахунок купівлі додаткових акцій з частки Росії в МЦЗУ. Коли ж запрацює завод на Кіровоградщині, Україна зможе не лише забезпечувати власні потреби в паливі для АЕС, а й експортувати паливо до країн, де атомна енергетика стрімко розвивається.
В очікувані змін
Сьогодні все більше країн заявляють про розвиток атомної енергетики. У експертному середовищі це явище отримало назву «Глобальний атомний ренесанс». У чому його суть? По-перше, вчені прогнозують подвоєння споживання електроенергії до 2050 року. При цьому локомотивом зростання стануть переважно азіатські країни. Задовольнити такий попит за рахунок одного виду енергії неможливо і небезпечно. Спалювання вуглеводнів для виробництва електроенергії буде коштувати надто дорого і посилить складну проблему викидів вуглекислого газу в атмосферу.
На цьому тлі атомна енергетика, яка є до того ж найдешевшим способом виробництва електроенергії, — безальтернативна.
По-друге, розвивати атомну енергетику необхідно для розв’язання існуючих проблем галузі, головна з яких — накопичення відходів. Вирішити це питання передбачається шляхом переходу на нову технологічну платформу, яка передбачає «замикання ядерно-паливного циклу». Іншими словами, вже сьогодні існують технології , які дають можливість використовувати відпрацьоване ядерне паливо для виробництва свіжого палива. Таким чином, високоактивні відходи атомної енергетики, «доопрацьовані», значно зменшать навантаження на довкілля і майбутнє покоління планети.
По-третє, атомна енергетика створює величезний імпульс не лише для розвитку фундаментальної науки та енергетичного машинобудування, а й для досліджень в таких не схожих одна на одну галузях, як медицина та космічна промисловість. Масштаб завдань, які людство вирішує, розвиваючи атомну енергетику, величезний. Впоратися з цим одній країні, навіть найбільш технологічно й економічно розвиненій, — не під силу. Ключовим елементом успішності вирішення цих завдань є міжнародне співробітництво.
